“арас
¬озн¤к
ѕросторово-часовий локус м≥тологеми ™русалиму
» все далек ≈русалим...
‘едор —ологуб
” ц≥й розв≥дц≥ нашим завданн¤м буде вивченн¤ того, ¤к
почала створюватис¤, а головне у-локовуватис¤/роз-м≥щуватис¤
у простор≥ (а почасти ≥ час≥) гебрейськоњ та ≥нших культур
м≥тологема ™русалиму, ¤к сакрального центру гебрейського
св≥ту в њх специф≥чних просторово-часових координатах, ¤к
вона привТ¤залас¤ до певного топограф≥чного м≥сц¤.
¬одночас ми не можемо упускати з пол¤ зору
на¤вности ™русалиму ≥ ¤к матер≥ального обТЇкта (м≥ста у
ф≥зичному простор≥ у простор≥ матер≥альноњ культури), ≥
його на¤вности в просторах гебрейського сакруму та гебрейськоњ
культури. ј тому будемо розгл¤дати його м≥сце ¤к у так званому
"ф≥зичному чи геометричному простор≥У, так ≥ у сакральному
простор≥ та простор≥ "мовноњ модел≥ св≥туУ. ќтож спочатку
ми повинн≥ констатувати, що немаЇ ¤когось одного простору
в ¤кому ≥снуЇ один-Їдиний ™русалим, Ї ≥ ™русалим ¤к м≥сто-орган≥зм,
≥ ¤к матер≥альний чи ф≥зичний обТЇкт, ≥ ¤к сакральна варт≥сть,
≥ ¤к буттЇва одиниц¤, ≥ ¤к м≥тологема чи елемент культури.
Ќасправд≥ простор≥в, у ¤ких розгортаЇтьс¤ та ≥снуЇ ™русалим
Ї дек≥лька. ј в≥дпов≥дно ≥ "м≥сць улоковуванн¤/розм≥щенн¤У
(нав≥ть можливого, поза субТЇктивними п≥дходами) ™русалиму
Ї б≥льше н≥ж одне. ƒивним чином, людина може водночас ≥
улокувати/розм≥стити його в цих р≥зних просторах ≥ водночас
бачити його у вс≥х цих просторах все ж ¤к певну ц≥л≥сть,
тобто вп≥знавати його у вс≥х цих просторах та повТ¤зувати
з його ≥постас¤ми в ус≥х них. якщо б ми бачили його т≥льки
у простор≥ м≥ту ≥ в≥н був дл¤ нас т≥льки м≥тичним обТЇктом,
то ми були б ц≥л≥сними людьми з м≥толог≥чним мисленн¤м.
—аме такою ≥ була, можливо, древн¤ людина, про ¤ку мовить
Ћев≥-—тросс. якщо б в≥н був дл¤ нас т≥льки духовним, сакральним
обТЇктом, то ми були б посл≥довними м≥стиками. якщо б ми
бачили його т≥льки у ф≥зично/геометричному простор≥ т≥льки
¤к топограф≥чний обТЇкт, то ми були б посл≥довними матер≥ал≥стами,
людьми заземленими чи сц≥Їнтистами. Ќатом≥сть ситуац≥¤ не
така проста. ™русалим водночас все ж ≥снуЇ дл¤ нас ≥ ¤к
певна сакральна та культурна варт≥сть. “обто, окр≥м ф≥зико/геометричного
простору, в≥н водночас ≥снуЇ ≥ в семантичному простор≥ так
званоњ "мовноњ картини св≥туУ, ¤ка передувала сц≥Їнтистськ≥й
ф≥зико/геометричн≥й картин≥ св≥ту, а також, можливо ≥ в
≥нших типах простор≥в, ¤к-от Ц сакральному чи буттЇвому.
÷е св≥дчить про синкретичн≥сть нашого баченн¤. ј разом з
тим ≥ про синкретичн≥сть нашого особистого Їства, оск≥льки
дл¤ нас- ≥ ми- ≥снуЇмо в ус≥х цих просторах.
ќтже, з одного боку, ми маЇмо так званий "ф≥зико-геометричний
прост≥рУ Ц пон¤тт¤ вироблене европейським рац≥онал≥змом
≥ остаточно кристал≥зоване Ќьютоном, ¤кий розум≥в прост≥р,
¤к "щось первинне, самодостатнЇ, незалежне в≥д матер≥њ
≥ не визначуване матер≥альними обТЇктами, що у ньому перебувають...У
ѕо сут≥, це Ї матер≥альна порожнеча, ≥деальний геометричний
прост≥р Ќьютон≥вськоњ класичноњ ф≥зики, ¤кий може наповнюватис¤
ф≥зичними обТЇктами, а може ≥ не наповнюватис¤ та бути порожн≥м
не перестаючи при тому певним т≥льки йому притаманним чином
≥снувати ¤к ц¤ ≥деальна безк≥нечна Їмн≥сть. ќднак попри
те, що вс≥ ми привчен≥ класичною ф≥зикою до такого баченн¤
простору, нав≥ть науков≥ розв≥дки давно в≥дкинули таке сц≥Їнтистське
баченн¤ простору ¤к стаб≥льного вм≥стилища ≥ згодилис¤ з
його рел¤тивн≥стю та привТ¤зан≥стю до часу та наповнености
матер≥Їю. Ѕа, нав≥ть б≥льше Ц в≥д≥йшли в≥д постулат≥в його
безк≥нечности, в≥чности та однор≥дности.
≤снувало й ≥нше баченн¤ простору, ¤кий мисливс¤
¤к пох≥дний в≥д тих речей, що його твор¤ть/наповнюють. ≤
тод≥ в≥н витворюЇтьс¤ самою на¤вн≥стю, сус≥дством, стиканн¤м
речей, вартостей њх зударом, напливанн¤м один на одного.
“акий прост≥р постаЇ ¤к щось пох≥дне, витворюЇтьс¤ самою
речев≥стю, сус≥дством речей, перебуванн¤м њх одна коло одноњ
в≥н вже не Ї абсолютним, а "чимось в≥дносним, залежним
в≥д обТЇкт≥в, ¤к≥ перебувають в ньому, ≥ визначаЇтьс¤ пор¤дком
сп≥в≥снуванн¤ речейУ Ц ≥ це вже погл¤д на прост≥р, вироблений
Ћейбн≥цом (“опоров 1983, 228). “ака просторов≥сть континууЇтьс¤
¤к наповнен≥сть, через на¤вн≥сть, сус≥дство (прил¤ганн¤,
розд≥ленн¤, тиск, в≥ддален≥сть, р≥знор≥дн≥сть) речей, що
в процес≥ сп≥в-на¤вности, сп≥льного-наповнюванн¤, наповненн¤,
с-повненн¤ роз≥грують ¤к "прост≥рУ, так ≥ "часУ.
”мовно цей прост≥р можна було б назвати "простором
сп≥в-на¤вностиУ.
Ќьютон≥вський прост≥р Ї певною обТЇктив≥зац≥Їю
≥дењ простору, в≥н не враховуЇ людського аспекту ≥ Ї простором
класичноњ ф≥зики та геометр≥њ, тод≥ ¤к прост≥р Ћейбн≥ца
"олюдненийУ людською присутн≥стю, Ц це прост≥р побачений
людиною ≥ в≥дображаЇ так званий "нањвний погл¤дУ.
ўе дал≥ в цьому напр¤мку пройшов √айдеііер,
¤кий дав визначенн¤ у форм≥ запитанн¤: " „и прост≥р
Ц це та однор≥дна, н≥ в одн≥й з можливих точок не особлива,
у вс≥х напр¤мках р≥вноц≥нна, чуттЇво не схоплювана розд≥лен≥сть?...У
(’айдеггер,1991,95). ÷е водночас ≥ запитанн¤, ≥ в≥дпов≥дь.
ƒл¤ √айдеііера прост≥р не Ї однор≥дним н≥ в ¤кому сенс≥,
особливо Ќьютон≥вському. ѕервинними Ї реч≥, що наповнюють
його, ¤к≥ Ї р≥зними ≥ мають р≥зну варт≥сть. “акий прост≥р
маЇ свою внутр≥шню ц≥л≥сну орган≥зац≥ю, впор¤дкован≥сть
та структуру. ћало того, такий прост≥р Ї а-субТЇктивним,
в≥н не Ї в≥дображенн¤м простору у словах чи сц≥Їнтистських
конструкц≥¤х, ¤к це могло б здатис¤, коли мова заходить
про "мовну картину св≥ту/просторуУ, а розгортаЇтьс¤/просторитьс¤
з цих речей сам собою, ¤к саме розгортанн¤/просторенн¤ та
надаванн¤ м≥сц¤, творенн¤ цих м≥сць. “аким чином воно з
цих речей творить те, що називаЇтьс¤ "м≥сцев≥стюУ,
в ¤к≥й Ї м≥сце ≥ на людину. “обто тут прост≥р Ї в певному
специф≥чному сенс≥ "обТЇктивнимУ чи а-субТЇктивним,
а не субТЇктивним в≥дображенн¤м у очах людини.
ѕосилаючись на √айдеііера, про те, що "реч≥
сам≥ Ї м≥сц¤ми, а не т≥льки належать до певного м≥сц¤У (’айдеггер,1991,98),
¬.Ќ.“опоров стверджуЇ, що "не ≥снуЇ такого простору,
¤кий був би незалежним в≥д речей...властив≥сть бути р≥ччю
Ї функц≥Їю просторуУ (“опоров,1983,234). ќднак, ¤кщо дл¤
√айдеііера ц¤ характеристика Ї характеристикою, що в≥дображаЇ
сутн≥сть простору та його, в специф≥чному сенс≥, розгортанн¤/просторенн¤,
то дл¤ “опорова, це радше або сл≥д архањчноњ модел≥ простору,
заф≥ксованоњ в мов≥, та "мовн≥й модел≥ св≥туУ Ц У¬
архањчн≥й модел≥ св≥ту прост≥р Ї оживленим, одухотвореним
≥ ¤к≥сно р≥знор≥дним. ¬≥н не Ї ≥деальним, абстрактним, порожн≥м,
не випереджуЇ реч≥, що його наповнюють, а навпаки, конституюЇтьс¤
ними. ¬≥н завжди заповнений ≥ завжди речевий; поза речами
в≥н не ≥снуЇУ(“опоров,1988,340). ѕопри всю поз≥рну под≥бн≥сть,
ц≥ дв≥ модел≥ простору р≥зн≥. ƒл¤ “опорова прост≥р справд≥
Ї одним з визначник≥в "мовноњ модел≥ св≥туУ. ожен
користувач в≥дпов≥дноњ мови, чи то вербал≥зуючи мовленн¤,
чи то у своЇму внутр≥шньому д≥алоз≥ через зд≥йсненн¤ мовного
вибору та використанн¤ конкретного слова входить саме в
таку мовну модель, що детерм≥нуЇ т≥ конф≥гурац≥њ ≥ структури
простору (та часу), що нею о-мовлен≥, передбачен≥. ќднак
водночас ц≥ слова не просто в≥дображають ¤кийсь реально
≥снуючий прост≥р, а саме моделюють його, моделюють навколишню
його д≥йсн≥сть, задають певн≥ в≥дношенн¤ у рамках "життЇвого
контекстуУ, в ¤кий вони включен≥. «азвичай це групи сл≥в,
що групуютьс¤ довкола пон¤ть "близько/далекоУ.
ожен з нас користуЇтьс¤ мовою. ћовою написан≥
≥ трактати Ќьютона, ≥ трактати Ћейбн≥ца чи √айдеііера. ≤
неначе всюди вживаютьс¤ одн≥ ≥ т≥ ж слова. “а вони використовуютьс¤
дл¤ заданн¤ р≥зних картин св≥ту, а, отже, ≥ простору. ƒл¤
сц≥Їнтиста у ф≥зичному простор≥ ≥ у простор≥, скаж≥мо, сакральному
чи буттЇвому ц≥ слова означають зовс≥м р≥зне. ќтож тод≥
"ћовною моделлю простору (часу...) ми будемо називати
≥нтерпретац≥ю простору(часу...), що м≥ститьс¤ у семантиц≥
сл≥в Ц "нос≥њв модел≥У.У(яковлЇва,1994,13)
¬иход¤чи з попереднього визначенн¤ простор≥в
та загальнов≥домоњ особливоњ рол≥ ™русалиму в ≥стор≥њ людськоњ
цив≥л≥зац≥њ, ми ≥ повинн≥ визначати його "м≥сцеУ в
них, тобто ≥ у "профанному ньютон≥вському ф≥зико/геометричному
простор≥У про ¤кий ведуть мову сц≥Їнтисти (≥ ≥сторики та
археологи, а не лише географи чи топографи), але ≥ у "акс≥олог≥зованому
сакральному, семантичному простор≥, простор≥ кожноњ конкретноњ
мовиУ. ћало того, ми повинн≥ не т≥льки усв≥домити, але ≥
прийн¤ти той факт, що один ≥ той самий обТЇкт, у цьому випадку
Ц ™русалим, водночас перебуваЇ у вс≥х цих просторах, що
в≥дображають р≥зн≥ р≥вн≥ сприйн¤тт¤ св≥ту, чи р≥зн≥ "модел≥
св≥туУ в≥д "нањвногоУ до УнауковогоУ, причому перебуваЇ
так би мовити не "обТЇктивноУ у нос≥њв р≥зних "картин
св≥туУ, а , зазвичай, у синкретичн≥й св≥домост≥ одн≥Їњ ≥
т≥Їњ ж людини, що носить в соб≥ та поЇднуЇ дек≥лька "картин
св≥туУ, що часом може призводити до роздвоЇнн¤ особистости,
а часом ≥ н≥. ѕричому такий синкретизм притаманний не люд¤м
з ¤кимось недорозвиненим мисленн¤м, а власне вс≥м.
ќтже, з одного боку, маЇмо Упозитив≥стськ≥
науков≥ трактатиУ про "м≥сцеУ та поЇднане з ним розгортанн¤,
тобто "≥стор≥юУ виникненн¤ та розвитку матер≥ального
обТЇкта Ц м≥ста ™русалиму, його географ≥ю, тополог≥ю, г≥дролог≥ю.
ј з ≥ншого, трактати про "м≥сцеУ та "≥стор≥юУ
™русалиму ¤к м≥тологеми, пон¤тт¤, ц≥нности, сакрального
обТЇкта в семантичному, буттЇвому, сакральному простор≥
та час≥. ѕричому в одному з них в≥н може то зТ¤вл¤тис¤,
то зникати, тод≥ ¤к в ≥ншому ≥снувати перманентно. ¬ ¤комусь
одному з них в≥н Ї чи нав≥ть його на¤вн≥сть с¤гаЇ апогею,
тод≥ ¤к в ≥ншому його або ще немаЇ, або вже немаЇ. ћатер≥ального
м≥ста ™русалим, ще немаЇ, або на його м≥сц≥ стоњть поганський
≤рушалем, ”русал≥м чи ”рсал≥мму, але в —инайськ≥й пустел≥
жмен¤ блукальц≥в вже вибудовуЇ елементи монотењзму, ¤к≥
ще не знайшли своЇњ привТ¤зки до цього м≥сц¤, ще не перенесена
скин≥¤ до цього м≥ста ≥ не побудовано ’раму, однак в ¤кихось
елементах ц¤ м≥тологема, а водночас ≥ "блукаюче м≥сцеУ
Ц скин≥¤, ¤ку т≥ блукальц≥ нос¤ть з≥ собою вже ≥снуЇ ≥ матер≥ально
(¤кщо так можна сказати), ≥ сакрально, ≥ м≥толог≥чно. –азом
з тим, коли вдруге було зруйновано ’рам, ≥ не залишилос¤
н≥чого в≥д скин≥њ, дом≥вки Ѕога, "м≥сцеУ все ж залишилос¤
у сакральному простор≥, ба, нав≥ть б≥льше Ц воно стало очевидн≥шим,
вагом≥шим, б≥льшим, а нав≥ть в певному сенс≥ ближчим, хоча
на його топограф≥чному м≥сц≥ вже сто¤ла поганська ≈л≥¤ ап≥тол≥на.
ѕринаймн≥ дл¤ де¤ких м≥стик≥в саме руйнуванн¤ матер≥ального
™русалиму наблизило ™русалим сакральний. ÷е пот≥м на св≥й
спос≥б п≥дтвердили кабал≥сти, ¤к≥ на основ≥ того, що зак≥нченн¤
власноњ назви м≥ста стоњть у двоњн≥, зробили висновок, що
≥снуЇ два ™русалими Ц земний та небесний. ќдин з них Ї у
простор≥ профанному, земному тод≥ ¤к ≥нший в простор≥ сакральному,
небесному. ≤ тут ми бачимо д≥аметрально р≥зн≥ розум≥нн¤
визначник≥в далеко/близько, ≥снуЇ/не≥снуЇ у р≥зних просторах.
ƒл¤ гебрењв з часу його завоюванн¤ ƒавидом, ™русалим не
т≥льки стаЇ м≥сцем ’раму Ц домом Ѕожим, але ≥ м≥сцем перебуванн¤
дому ƒавидового, м≥сцем, де правл¤ть праведн≥ цар≥ ≥ м≥сцем,
що іарантуЇ в≥чн≥сть династ≥њ дому ƒавидового та м≥сцем
зд≥йсненн¤ об≥ц¤нок даних йому Ѕогом (I ÷.8). “обто тут
зд≥йснюЇтьс¤ ≥ привТ¤зка цього особливого м≥сц¤, бо ж прост≥р
не Ї однор≥дним ≥ р≥вноц≥нним у сенс≥ сакральному, ≥ до
справ дому ƒавидового, ¤к≥ перекидають м≥сток м≥ж сакральним
простором Ѕога та профанним св≥том реальних речей. «рештою
такими м≥стками, що Їднають сакральний та профанний прост≥р
були ледь не вс≥ тогочасн≥ правител≥, ¤к от, наприклад,
фараони чи месопотамськ≥ цар≥. “ому в той час дл¤ в≥руючих
стан реального ™русалиму, його благочест¤ та ритуальна чистота
були дуже болючим м≥сцем. Ќе можна було н≥¤к його осквернити,
це особливе м≥сце готувалос¤ до приходу ћес≥њ, що мав вт≥лити
в≥нець благочест¤ на ц≥й земл≥. якщо в топограф≥чному сенс≥
™русалим п≥сл¤ руйнуванн¤ ƒругого храму перестаЇ ≥снувати,
то дл¤ м≥стик≥в в≥н стаЇ ближчим ≥ в сенс≥ просторовому,
≥ особливо в сенс≥ часовому. ћало того, просторова, особливо
в сакральному простор≥, ор≥Їнтац≥¤ на нього посилюЇтьс¤,
хоча це знаходить св≥й вираз ≥ у географ≥чн≥й, скаж≥мо,
ор≥Їнтованост≥ гебрейства Ц ну от хоча б у форм≥ пост≥йного
звертанн¤ до нього в час≥ творенн¤ молитви. јггада говорить
про ™русалим, ¤к про першу точку св≥ту, його в≥сь. ™ верс≥њ
зг≥дно з ¤кими јдам був сотворений ≥з земл≥, вз¤тоњ в тому
м≥сц≥, де пот≥м було побудовано ’рам (ѕдр≈.12, Ѕит.–. 14:8,“≤.,Ќаз.7:2,56б),
зг≥дно з ≥ншою Ц —≥он був ¤дром всесв≥ту (≤ома 546), ще
≥нш≥ верс≥њ тверд¤ть, що саме в це м≥сце в≥н був вигнаний
з ≈дему, а тому, очевидно саме тут в≥н ( з ним ≥ людство)
в нього мав би ≥ повернутис¤, ¤кщо притримуватис¤ модел≥
симетричности розвитку св≥ту. ќтож з одного боку ми маЇмо
Ц ™русалим ¤к "блудницю... житло вбивцьУ в ≤сайњ до
п≥знього аггадичного м≥ту про те, що √осподь покл¤вс¤: "Ќе
вв≥йду я в ™русалим √орн≥й, поки не вв≥йду в ™русалим земнийУ
(“аТан.,5а). ј апокал≥птичн≥ джерела нав≥ть стверджують,
що в майбутньому ’рам небесний та √орн≥й ™русалим опуст¤тьс¤
на землю, на м≥сце ’раму земного та тл≥нного ™русалиму (1
≈нох 90:28-29, Ѕарух 4:3). ÷¤ дивна д≥алектика "запереченн¤
запереченн¤У Ц "™русалим зруйнований, але в≥н все ближчийУ
особливо активно почала працювати з по¤вою христи¤нства
(хоча не т≥льки в ньому, але ≥ в передхристи¤нському юдањзм≥,
та власне юдањзм≥), ¤ке так парадоксально максимально наблизило
™русалим до кожного з в≥рних. ≤ звичайно ж значно зросла
роль саме ™русалиму √орнього, що в≥чно перебуваЇ в сакральному
простор≥. ќднак це не Ї к≥нцева мета людини через воскрес≥нн¤
п≥сл¤ смерти, прагненн¤ дос¤гнути √орн≥й ™русалим чи –ай
вона хоче повернути соб≥ перв≥сну Їдн≥сть з Ѕогом. якщо
дл¤ цар≥в важливим було закр≥пленн¤ з цим м≥стом та м≥сцем
чи то своЇњ юрисдикц≥њ чи правоти ¤к праведних, в≥д Ѕога
даних правител≥в, то дл¤ в≥руючих метою було саме таке воскрес≥нн¤,
¤ке, на њх думку, могло зд≥йснитис¤ т≥льки в цьому м≥сц≥
Ц м≥сц≥ вигнанн¤ та можливому м≥сц≥ —трашного —уду та прощенн¤.
“ому вони трактували його ¤к своЇр≥дний отв≥р, що сполучав
р≥зн≥ простори Ц земний та небесний, в≥сь, довкола ¤коњ
в своњ р≥зн≥ вим≥ри роз-просторилис¤ прост≥р сакральний
та профанний. ≤ разом з тим, це отв≥р, що сполучаЇ сьогоденн¤
з майбутн≥м, профанний час на земл≥ та сакральну в≥чн≥сть
п≥сл¤ приходу ћес≥њ. «агальнов≥домо, що дл¤ юдањзму просторова,
топограф≥чна проблематика не≥стотна пор≥вн¤но з часовою.
—амою суттю його, ¤к ≥ христи¤нства, Ї оч≥куванн¤, однак
у цьому пункт≥, точц≥ дотику сакрального та профанного простор≥в,
стикаютьс¤ ≥ сакральний/майбутн≥й та профанний /сьогодн≥шн≥й
часи Ц а отже, сход¤тьс¤ воЇдино два ц≥ ≥стотн≥ визначники
людського бутт¤. «г≥дно з гебрейською традиц≥Їю тематика
воскрес≥нн¤ ≥з мертвих не зовс≥м зрозум≥ла ≥ дискус≥йна,
однак мова йде про буквальне воскрес≥нн¤ ≥з мертвих, причому
праведники особливо прагнули бути похороненими в земл≥ ≤зрањл¤,
ближче до ™русалиму. ¬ рабин≥чн≥й л≥тератур≥ Ї ц≥ла проблематика,
що займаЇтьс¤ мета≥сторичним м≥сцем воскрес≥нн¤ ≥з мертвих.
ƒехто гадаЇ, що це мета св≥ту, останн¤ ланка есхатону (дол≥
св≥ту), що вже входить ≥ в св≥т майбутн≥й. Ќатом≥сть ≥нш≥
гадають, що воскрес≥нн¤ т≥льки передуЇ майбутньому св≥ту.
ƒл¤ ™зекињла воскрес≥нн¤ буде вс≥Їњ людини у вс≥й њњ т≥лесност≥
≥ майбутн≥й св≥т постане на т≥й сам≥й земл≥, в тому ж матер≥альному
св≥т≥, ≥ √орн≥й ™русалим з≥йде на землю, про те ж говорить
≥ ƒес¤та глава м≥шнањтського трактату "—анхедр≥нУ:
"≥ народ тв≥й...нав≥ки унасл≥дуЇ землюУ. ƒл¤ ћаймон≥да
Ц це т≥льки воскрес≥нн¤ душ ≥ тод≥ вони перебуватимуть т≥льки
в сакральному простор≥ √орнього ™русалиму.
јле ≥ у христи¤нств≥ ставленн¤ до матер≥ального
™русалиму в акс≥олог≥чн≥й систем≥ його в≥ровченн¤ було р≥зним
Ц в≥д його запереченн¤ у ранн≥х христи¤н, ¤к≥ вважали справжн≥м
™русалимом власне ÷еркву, в ¤к≥й зд≥йсн¤тьс¤ вс≥ пророцтва
щодо нового ™русалиму, тобто вважали себе насл≥дниками т≥льки
™русалиму √орнього, до в≥двойовуванн¤ √робу √осподнього
та визнанн¤ за ним статусу центру св≥ту. ўо ≥ вт≥лив ≥мператор
ост¤нтин, вибудувавши коло √робу √осподнього Ќовий ™русалим.
ќднак усв≥домленн¤ на¤вности та ц≥л≥сности
простору у р≥зн≥ епохи було р≥зним. Ѕа нав≥ть б≥льше Ц можна
стверджувати, що в певному сенс≥ сам прост≥р, ¤к роз-простиранн¤/просторенн¤
та надаванн¤ м≥сц¤, в≥ддаленн¤ речей чи њх наближенн¤ ще
лише конституювавс¤, ¤кщо сл≥дувати за √айдеііером. “обто,
щоб прост≥р конституювавс¤ , потр≥бне було людське зусилл¤
та в≥дкрит≥сть речей до людини. ≤ нав≥ть не в онтолог≥чному,
але ≥ у семантичному св≥т≥ ≥де¤ простору не була на¤вною
одразу, а виробл¤лас¤, людина неначе намацувала "м≥сц¤У,
"ходиУ, "тунел≥У, пот≥м ф≥ксувала њх у словах,
њх рел¤ц≥¤х. ¬.Ќ.“опоров просл≥дковуЇ, ¤к розвивалас¤ ≥де¤
простору, њњ динам≥ку, що пол¤гаЇ у "збиранн≥У, "обживанн≥У
простору, "його освоЇнн≥У: "“од≥ на початку твор≥нн¤
прост≥р був розпростертий, роз-киданий всюди (р≥вень “ворц¤
у чистому вигл¤д≥). јле через св≥т речей та людину (наступний
р≥вень творц¤ речей) прост≥р збираЇтьс¤ ¤к ≥Їрарх≥зована
структура сп≥вп≥дпор¤дкованих йому сенс≥в. ƒл¤ ц≥Їњ епохи
зам≥сть безперервности ≥ суц≥льноњ гомогенности простору
реконструюЇтьс¤ у¤вленн¤ про р≥знор≥дний ≥ так би мовити
"корпускул¤рнийУ прост≥р з р≥зною варт≥стю (значенн¤м)
його частинУ (“опоров, 1983,242). ≤стотним Ї те, що людина
описуЇ вже обжитий нею, олюднений прост≥р, що ≥ в≥дображаЇтьс¤
у антропоморфному опис≥ вселенського простору: мат≥р-земл¤,
св≥т ¤к члени божого т≥ла з одного боку, а з ≥ншого - п≥дн≥жж¤
гори, г≥рський кр¤ж, гирло р≥ки, горловина (“опоров,1983,244).
“обто прост≥р антропоморф≥зуЇтьс¤, а це означаЇ, що прост≥р
довкола людини, а, по сут≥, це њњ ун≥версум збираЇтьс¤ довкола
нењ , ¤к члени њњ т≥ла.
ќтож улокуванню ™русалиму в просторах гебрейського
ун≥версуму передувало саме збиранн¤ простор≥в людиною ¤к
такою, що скупчуЇ ≥ збираЇ довкола себе реч≥ ¤к м≥сц¤ ≥
тим творить прост≥р. ÷ей пер≥од пройшли (а де-не-де ще ≥
дос≥ проход¤ть) не т≥льки гебрењ, а ≥ все людство. ÷е ще
не ньютон≥вський ф≥зико/геометричний прост≥р, а радше сама
сутн≥сть простору, що заф≥ксувалас¤ у простор≥ м≥ту, простор≥
сакруму. ≤нструментом дл¤ його розв≥дуванн¤/зондуванн¤ Ї
≥нтуњц≥¤ пророцтва, дар в≥дкривати речей (а, в≥дпов≥дно,
≥ "м≥сць-речейУ, "м≥сцевостейУ) та мова. ” цьому
випадку це ≥врит, що закр≥пив увесь цей з≥браний прост≥р
гебрейського сакруму в соб≥ у вигл¤д≥ мовноњ модел≥ св≥ту,
а отже, ≥ специф≥чного простору гебрењв. ÷ей прост≥р маЇ
свою специф≥чну топон≥м≥ку, ¤ка зовс≥м не повинна в≥дпов≥дати
топон≥м≥ц≥ ≥нших мов. ћатер≥альн≥ сл≥ди цього заф≥ксувалис¤,
звичайно ж, у ≥врит≥ та очевидно “ор≥, де ми њх ≥ повинн≥
шукати.
ћи можемо говорити, що перед завоюванн¤м ™русалиму
гебре¤ми на цьому м≥сц≥ ≥снувало поганське ≥Ївуситське м≥сто
≤Ївус чи ”русал≥м. ќднак чи був це той самий ™русалим у
сенс≥ сакрального центру чи св≥товоњ ос≥, ¤ким в≥н постав
п≥сл¤ перенесенн¤ скин≥њ до поганського ”русал≥му? ќчевидно,
що н≥. “од≥ невже не ≥снувало цього сакрального центру взагал≥?
ƒл¤ архањчних епох це р≥ч неможлива. «вичайно, такий сакральний
центр св≥тобудови ≥снував, однак в ≥нших просторах та формах.
« самого початку, очевидно, це сакральне м≥сце сл≥д ¤кось
повТ¤зати ≥з м≥сцем-м≥сць Ц “им, ’то об≥ймаЇ вс≥ м≥сц¤,
“ворцем. ќднак ¬≥н сотворив св≥т ≥ у ньому визначив м≥сце
дл¤ людини, це мало бути њњ "властиве, правильне м≥сцеУ
Ц —ад ≈демський, де вона була б Їдност≥ з “ворцем. ќднак
п≥сл¤ гр≥хопад≥нн¤ це властиве м≥сце було втрачене. ≤ з
того часу починаЇтьс¤ людська ≥стор≥¤ з в≥чними блуканн¤ми
людини по земл≥ Ц освоЇнн≥ нею простору профанно-топоіраф≥чного
та пошуком шл¤ху до Їдности з Ѕогом через п≥знанн¤ ≥стин
в≥ри, тобто способ≥в правильного служ≥нн¤ …ому. ѕочинаЇтьс¤
пошук правильного житт¤, правильноњ в≥ри, що тод≥ означало
Ц служ≥нн¤ Ѕогу. ѕочинаЇтьс¤ пошук того первинного пра-м≥сц¤,
де все "правильноУ, де ще Ѕог нас любить ≥ ми перебуватимемо
в Ќьому. “обто мова йде про поверненн¤ первинного стану
невинности та блаженства перебуванн¤ у Ѕоз≥. ƒос¤гнути цього
стану можна було на певному шл¤ху, що поступово конкретизувавс¤
у формах культу та локал≥зовувавс¤ у сакральному простор≥
юдањзму. “≥льки пот≥м це "м≥сце-шл¤хУ, що веде до Ѕога,
все б≥льше локал≥зувалос¤ щоб пот≥м закр≥питис¤ за ™русалимом.
…ого ¤к м≥сце та м≥сто вибудовували й обер≥гали гебрењ прот¤гом
усього свого етногенезу, ще до того часу, ¤к вони прибули
до ’анаану. ¬≥н ≥снував у семантичному св≥т≥ гебрейськоњ
цив≥л≥зац≥њ ¤к певне оч≥куване м≥сце контакту з Ѕогом. ≤
т≥льки з часом локал≥зувалос¤, ¤к м≥сце зд≥йсненн¤ акеди,
принесенн¤ в жертву ≤саака на гор≥ ћор≥¤, що Ї в ™русалим≥,
на ¤к≥й —оломон побудував ’рам. ўонайперше, це Ї "правильнеУ
м≥сце служ≥нн¤ Ѕогов≥. ≤ т≥льки пот≥м воно вже об≥ц¤Їтьс¤
гебре¤м у њх волод≥нн¤, бо саме тут Ѕог хоче "поставити
...своЇ ≥мТ¤У (¬тор.12.5 чи ƒивар≥м 12.5). ≤ тут пр¤мо говоритьс¤
вже про певне м≥сце, ¤ке ще не освоЇне, не назване Ќим,
однак вже про нього мовитьс¤ ¤к про м≥сце, "¤ке вибере
√осподь... щоб там перебувало його ≥мТ¤ У (¬тор.12.4-14
чи ƒивар≥м 12.4-14). “ут це м≥сце вже локал≥зовано за р≥чкою
…ордан. ≤ це Ї чи не перша привТ¤зка топограф≥чна. ќднак
не т≥льки, це м≥сце ледь не знову ж видаЇ себе ¤к –ай на
земл≥. ƒл¤ опису використовуютьс¤ не ст≥льки географ≥чн≥
визначники, ск≥льки акс≥лог≥чн≥. —аму суть м≥сц¤ визначаЇ
той стан досконалого служ≥нн¤ Ѕогу, що трансформуЇтьс¤ у
благоденство …ого народу Ц "≥ њстимете там перед √осподом,
Ѕогом вашим, ≥ рад≥тимете ви сам≥ й ваш≥ с≥мТњ кожним здобутком
ваших рук, ¤ким √осподь, Ѕог ваш, благословить вас.У ÷е
м≥сце "спочинку й насл≥дд¤, що √осподь, Ѕог тв≥й, даЇ
вам... ¬≥н забезпечить вам мир ≥з боку вс≥х довколишн≥х
ваших ворог≥в, ≥ ви житимете безпечноУ(¬тор.12.7-10 чи ƒивар≥м
12.7-10). ћи бачимо, ¤к у цьому "втаЇмниченомуУ простор≥
гебрейського сакруму та пророцтва шукавс¤, збиравс¤, вибудовувавс¤
по елементах, по каменю ™русалим, спочатку ¤к сакральне
м≥сце, ¤к певне м≥сце безпеки, достатку та ≥стинного служ≥нн¤,
тобто згоди з Ѕогом. ≤ т≥льки пот≥м воно почало ¤кось корелювати
в профанному простор≥ спочатку ≥з ¤кимось невизначеним м≥сцем,
пот≥м «айорданн¤м ≥ т≥льки пот≥м, п≥сл¤ завоюванн¤ царем
ƒавидом м≥ста ≥Ївусит≥в ≤Ївусу Ц з ”русал≥мму. «вичайно,
можна казати, що закр≥пленн¤ за горою ћор≥¤ акту акеди,
≥ тим самим ≥деолог≥чного оправданн¤ утвердженн¤ центру
культу в цьому м≥сц≥ та м≥ст≥ сталос¤ в епоху ƒругого храму.
ќднак важливо зрозум≥ти, що таке м≥сце намацувалос¤, шукалос¤
у сакральному простор≥ гебрењв та ѕТ¤тикнижж≥ ћойсе¤ задовго
до того. ќднак вже прост≥р ѕТ¤тикнижж¤ Ї синкретичним Ц
це ≥ географ≥чний прост≥р, ¤к в≥н тод≥ розум≥вс¤, ≥ прост≥р
сакральний. ћ≥сце служ≥нн¤ Ѕогов≥ було радше в простор≥
сакральному, н≥ж у географ≥чному. ≤ коли мовилос¤ про це
м≥сце, на противагу ≥ншим, радше малос¤ на уваз≥ слугуванн¤
саме цьому Ѕогов≥, ≥ саме так а не ≥накше, а не так ≥ там,
де слугувалос¤ ≥ншим богам. “ому це м≥сце Ї м≥сцем "правильнимУ,
тод≥ ¤к ≥нш≥ такими не Ї. “опограф≥чна привТ¤зка, безсумн≥вно,
Ї вторинною щодо акс≥олог≥чноњ, ≥ локал≥зувалас¤ у певному
"правильному м≥сц≥У, м≥сц≥, де реал≥зуЇтьс¤ ¤кась сакральна
варт≥сть, де вона с¤гаЇ апогею через протиставленн¤ до "м≥сць
неправильнихУ, ¤к≥ не те що не Ї ц≥нними, а, навпаки, шк≥дливими
¤к дл¤ людини, так ≥ дл¤ њњ служ≥нню Ѕогов≥. “ака диференц≥ац≥¤
м≥сць на "правильн≥У та "неправильн≥У в≥дображаЇ
саму сутн≥сть простору, а не Ї т≥льки його оц≥нковим в≥дображенн¤м
у очах людини. ћи вже говорили, що сам прост≥р породжуЇтьс¤
речами, ¤к≥ його в специф≥чному сенс≥ роз-простирають/простор¤ть.
ўо в≥н, в≥дпов≥дно, Ї неоднор≥дним ≥ нер≥вноц≥нним, бо ж
р≥зн≥ в своњй сутност≥ "м≥сц¤-реч≥У його твор¤ть. ќдне
м≥сце-р≥ч (наприклад гора, р≥ка, скел¤) Ї "правильнимУ,
бо в≥дпов≥даЇ Ѕожественн≥й вол≥, бо саме тут ¬≥н запов≥в
служити …ому, натом≥сть ≥нше н≥, бо у св≥т ще при гр≥хопад≥нн≥
була внесена скверна. “ому дл¤ тогочасного мислител¤ чи
пророка найважлив≥шим був пошук цього "правильного
служ≥нн¤ ЅогуУ, ¤ке обовТ¤зково було привТ¤зане до певного
пошуку властивого м≥сц¤. ∆оден культ не об≥йшов цей св≥й
дуже важливий момент. “ому ≥ дос≥ дл¤ зд≥йсненн¤ тањнств,
творенн¤ молитв вибираютьс¤ певн≥ м≥сц¤, де ≥ будують собори,
синагоги, мечет≥. ≤ не можна вважати це пережитком чи забобоном,
бо пошук такого властивого м≥сц¤ однозначно в≥дпов≥даЇ сам≥й
р≥зноварт≥сн≥й сутност≥ простору. ” ц≥й просторов≥й привТ¤зц≥
до конкретного м≥сц¤ зд≥йсненн¤ тањнства заф≥ксоване первинне
людське ще не засм≥чене наступними нашаруванн¤ розум≥нн¤
простору та його в≥дкритости дл¤ людини. “од≥ вона ще його
т≥льки намацувала. ћоже не так багато, в тепер≥шньому розум≥нн≥
тогочасна людина його освоњла/обжила, однак вона була в≥дкрита
на таке освоЇнн¤ того простору. ≤ розум≥ла його сутн≥сть,
його р≥знор≥дн≥сть та його р≥зноварт≥сн≥сть.
--------------------------------------------------------------------------------
1. “опоров ¬.Ќ. ѕространство и текст // “екст:
семантика ≥ структура. ћ.,1983
2. ’айдеггер ћ.»скусство и пространство //
—амосознание европейской культуры ’’ века. ћ., 1991.
3. яковлева ≈.—. ‘рагменты русской ¤зыковой
картины мира (модели пространства, времени и воспри¤ти¤).
ћ., 1994.
4. “аТан Ц “аТан≥т , книга талмудичноњ л≥тератури.
5. Ѕарух Ц нага Ѕаруха (¬аруха) , апокриф.
6. ѕдр≈ Ц ѕ≥ркей де-рабб≥ ≈л≥Тезер, м≥драш.
7. Ѕит Ц јггадат Ѕреш≥т, м≥драш
8. “≤ Ц “алмуд ≤ерушалм≥, книга талмудичноњ
л≥тератури.
9. Ќаз Ц Ќаз≥р, книга талмудичноњ л≥тератури.
10. ≤ома Ц ≤ома, книга талмудичноњ л≥тератури.
(часопис "ѓ", 1997, є 9)
–азделы
